![]() |
|
|
Фiлософський факультет
Київського нацiонального унiверситету
iменi Тараса Шевченка
проводить
19 квiтня 2007 року
Круглий стіл
“ПЕРСПЕКТИВИ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ І МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЇЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ: ПОГЛЯДИ МОЛОДИХ УЧЕНИХ”
Метою цього круглого столу є спроба зібрати докупи й узагальнити думки (гадки й просто особисті позиції) молодих учених (політологів, філософів, соціологів, психологів й загалом – усіх небайдужих), які досліджують політичну проблематику з різних ракурсів, про можливі шляхи майбутнього розвитку політичної науки та її статус:
(1) визначити її основні “точки ризику” й “точки зростання”;
(2) залишити без змін або переосмислити деякі її минулі світоглядні і методологічні основи в контексті нищівної критики з боку:
постмодерністів
з їхньою спробою деконструкції просвітницького проекту “Науки” і самої
науковості як такої;
неомарксистів
й нових лівих, що небезпідставно підозрюють політичну науку (?)
(за їх термінологією – “апологетичну ідеологію”) в тотальній заангажованості й
спекулятизмі, захисті інтересів правлячих еліт і великих корпорацій,
неможливості й ілюзорності спроб відокремлювати факти від цінностей, дослідження
політики від політичної діяльності;
антропологів
й прихильників теорії залежності, що вказують на європоцентричний
характер наших знань про політику і хворобу політичної науки на “синдром білої
людини” по відношенню до незахідного світу;
глобалістів
й алтерглобалістів, що вважають політичну науку
“застарілою”, “вимираючим видом”, таким собі “динозавром”, що чіпляється за
концепт держави-нації ХІХ століття в епоху глобальних змін і “планетарної
свідомості”;
політичних
теоретиків, що незадоволені відсутністю “Великої
Теорії” в політичній науці й загалом її дотеоретичним характером, фанатичним
кількісним емпіризмом (“фактофіксаторством”) політологів-практиків, що не
покращує нашого розуміння політики в цілому, а тільки заважає;
політологів-консерваторів,
яким здається, що політична наука перестала виконувати свою основну місію –
досліджувати на формальному і неформальному рівнях державні інститути,
виховувати й соціалізувати молодь в “патріотичному руслі”, і надмірно
“захопилась” різноманітними міждисциплінарними теоріями й практиками, що не є
їй властиві;
політологів-інструменталістів,
що хотіли б у першу чергу досліджувати вибори й виборчі технології, тобто
“практику”, а не якісь там “утопічні політичні теорії” тощо.
Як логічний наслідок дискусії і обговорення вищезазначених полярних (?) позицій – планується прийняти інтегративний
“КИЇВСЬКИЙ МАНІФЕСТ РЕКОНСТРУКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ”,
який може стати своєрідною “дорожньою картою” на шляху розвитку подальших політичних досліджень в Україні й світі, точкою зору молодих учених на сучасні політичні реалії й саме політологічне співтовариство.
Модератори
– студенти Олексій Якубін і Юрій Ноєвий